Перейти до головного Перейти в головне навігаційне меню Перейти на нижній колонтитул сайту
Дослідницькі статті
Опубліковано: 2018-02-08

Ефективність аналогів регуляторних пептидів у лікуванні розладу адаптації

Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України
Інститут неврології, психіатрії та наркоогії НАМН України
розлади адаптації діагностика терапія регуляторні пептиди

Анотація

Актуальність. Адаптаційні розлади є одними з найбільш поширених психічних розладів у сучасному суспільстві. Враховуючи соціально-економічну ситуацію в Україні в даний час, майже у 50% населення є симптоми не психотичних розладів нервової системи і це число має тенденцію до збільшення. Індивідуальні фактори ризику особливо важливі для розвитку розладу адаптації. Це досвід значного стресу в дитинстві, проблеми психічного здоров'я в анамнезі, череда складних життєвих обставин та інше. Патогенетичні підходи до терапії даних розладів не є повністю вирішеними. Комплексна нейрометаболічна, анксіолітична, психостимулююча дія синтетичного аналога регулюючого пептиду тафтцину дозволяє застосовувати його при терапії психогенних адаптаційних розладів.

Методи. Вивчено клінічні прояви адаптаційних розладів в різних вікових групах - 21-34 років (153 людини), 35-50 років (257 осіб), 51-65 років (167 осіб), за допомогою використування опитувальника стану здоров’я та анкети стійкості до стресу.

Результати. Продемонстровано поширеність зниження стресової стійкості та суб'єктивне погіршення здоров’я у всіх вікових групах зі збільшенням до 50,9% у віковій групі 51-65 років. Вивчено ефективність та особливості анксіолітичного, стрес-захисного ефекту синтезованого аналога ендогенного пептиду тафтцину (Thr-Lys-Pro-Arg-Pro-Gly-Pro) - в лікуванні 30 хворих на розлад адаптації.

Висновки. Застосування регулюючого пептиду має коригувальний вплив на соматичні та психічні симптоми розладу адаптації.

Актуальність

Розлади адаптації є одними з найпоширеніших психічних порушень. Вважається, що в Україні в даний час практично більш ніж у 50% населення спостерігаються симптоми розладів нервової системи і непсихотичних порушень, і ця кількість має тенденцію до зростання. Значущі для особистості стресові життєві події, навіть короткочасні, впливають як на психічне, так і на фізичне здоров'я людини. Величезне значення мають індивідуальні фактори ризику розвитку розладів адаптації - досвід перенесеного значного стресу в дитинстві, проблеми з психічним здоров'ям в анамнезі, виникнення декількох важких життєвих обставин в один час.

Найбільш значущим є поєднання чинників, таких як наявність провокуючих агентів (особисто значущі види стресових життєвих подій), стрес-уразливість людини; постійні особистісні труднощі вкупі з «негативними» соціальними і психосоціальними факторами уразливості (низька самооцінка, самозвинувачення, песимізм) 2. Слід відмітити, що важким для діагностики є нечіткий розподіл між різними проявами розладів адаптації і нормальними адаптивними реакціями 3. В зв'язку з цим якісні діагностика і лікування розладів адаптації є надзвичайно актуальними.

Класифікація МКХ-10 вказує на те, що схильність або індивідуальна вразливість особистості грають велику роль на початку саме клінічних проявів розладів адаптації, більш ніж при інших захворюваннях одного і того ж кластеру (невротичні синдроми, депресивні реакції та інше). Це є свого роду «синдромом стресовій уразливості», який перешкоджає соціальному або професійному функціонуванню.

У діагностичній і статистичній класифікації Американської психіатричної асоціації (DSM-5) 5 в розділі «Порушення, пов'язані з травмою і стресовим розладом» такого роду симптоми об'єднані з тривожними розладами, яким передує травматична подія, також чітко виділено критерії травматичної події. Особлива увага приділяється сексуальному насильству. Розлади адаптації визначено як масив синдромів стресової відповіді, які виникають у зв’язку з тривожною подією.

Діагностичні критерії DSM-5: Емоційні або поведінкові симптоми розвиваються у відповідь на ідентифікований стрес, або протягом 3 місяців після початку стресу (-ів). Симптоми клінічно значимі, про що свідчить одне або обидва з наступного: (1) виражений розлад, якій не відповідає тяжкості або інтенсивності стресора, навіть при зовнішньому контексті і культуральних факторах, які можуть впливати на серйозність симптомів та подання; і (2) значне погіршення в соціальних, професійних або інших областях функціонування. Порушення, пов'язане зі стресом, не відповідає критеріям іншого психічного розладу і не є просто загостренням раніше існуючого психічного розладу. Симптоми не уявляють собою нормальну втрату. Після припинення стресора (або його наслідків) симптоми зберігаються не більше ніж на 6 місяців 5, 6. Симптоми можуть включати: почуття смутку, безнадійності або відсутність насолоди речами, які раніше приносили задоволення; частий плач; почуття занепокоєння, нервозності, стресу; проблеми зі сном; відсутність апетиту, концентрації уваги; почуття перевантаженості; труднощі в повсякденній діяльності; відчуття відсутності соціальної підтримки; уникнення важливих речей (таких як робота або оплата рахунків); суїцидальні думки або поведінка. Постійні або хронічні розлади адаптації можуть тривати більше 6 місяців, особливо якщо стресор триває, наприклад, безробіття. У багатьох публікаціях зазначається, що розлади адаптації найбільш часто (до 37%) спостерігаються в установах первинної медико-санітарної допомоги 8 і в 5-21% в амбулаторній психіатричній практиці. Висока коморбідность даних розладів з депресією, тривогою, змішаними тривожно-депресивними станами, порушеннями поведінки, зловживанням психоактивними речовинами. Патофізіологічними механізмами розладів адаптації є порушення активності моноамінових нейротрансмітерів, гормонів та інших нейромодуляторів, що впливають на кілька областей мозку і на різні органні системи 16. Надмірно високі або низькі рівні "гормонів стресу" глюкокортикоїдів призводять до атрофії нейронів, особливо в гіпокампі, мигдалині і префронтальній корі, «негативно» впливаючи на обсяг мозку в різні вікові періоди (Lupien et al., 2009). Порушення активації префронтальної кори викликають дефіцит префронтальної кортикальної функції і аномалії обміну мезокортикального дофаміну, що призводить до патологічної активації мигдалин, гіпокампу, аномальної активації локус ceruleus, що призводить до збільшення виділення норадреналіну, вдруге впливаючому на вироблення глюкокортикоїдів, що приводить до подальшого пошкодження нейронів гіпокампу, порушень обміну серотоніну, енкефалінів, глутамату і ін. і сприяє розвитку психічних і поведінкових розладів 17. В той же час, зниження впливу префронтальної кори на підкіркові реакції потенціює розвиток нових реакцій стресу, впливає на специфіку поведінки особистості, включаючи сон, імпульсивність або ізоляцію, вегетативні автономні реакції, рух, чутливість до болю, інші соматичні симптоми. Будь-який з цих симптомів може бути обумовлений неконтрольованими або надмірними реакціями на стрес. Наприклад, втрата контролю над суїцидальними думками може бути пов'язана зі зменшенням доступності серотоніну і підвищенням активності рецепторів серотоніну-2А 18. Вивчено сироваткові рівні біологічних маркерів окисного стресу 19. Виявлено біомаркери, які передбачають пряму роль окислювального стресу в порушеннях регуляції. У той же час до кінця не вивченими залишаються патогенетичні підходи до терапії розладів адаптації 16, 20. Вивчено призначення антидепресантів при терапії розладів адаптації 16, 20, виявлено надмірне використання різних класів антидепресантів, в тому числі трициклічних антидепресантів, без урахування концепції обмежень за часом перебігу розладів адаптації. Ретроспективний аналіз, спрямований на оцінку ефективності антидепресантів у пацієнтів з розладами адаптації, не продемонстрував жодної різниці в клінічній відповіді на будь-який конкретний антидепресант. Основна статистична різниця полягала в частоті відповідей, коли пацієнти з діагнозом розладів адаптації в два рази частіше реагували на стандартне лікування антидепресантами (приблизно в 70% випадків), ніж пацієнти з діагнозом депресії. Було виявлено, що кожен антидепресант більш ефективний, ніж інший агент при лікуванні розладів адаптації, в той же час комбінації препаратів збільшували ризик можливих побічних явищ 21. Наявність суїцидального ризику у пацієнтів з діагнозом розладів адаптації вимагає вибору найбільш безпечного лікування. Сучасна, патогенетична терапія розладів адаптації повинна бути заснована на нейромедіаторних чинниках і урахуванням, перш за все, безпеки лікарських засобів. У цьому аспекті, на наш погляд, перспективним є використання нових видів біологічної терапії, наприклад, аналогів регуляторних препаратів. Регуляторні пептиди мають широку біологічну активність, що має величезне значення в координації функцій організму, завдяки нейроендокринним, імунологічним, клітинним і молекулярним взаємодіям 23. Регуляторні пептиди є спорідненими організму ендогенними сполуками, що зв'язують основні біохімічні системи організму і опосередковують реактивність організму щодо різних зовнішніх факторів. Ефективність і значимість регуляторних пептидів зростає при впливі негативних чинників навколишнього середовища 24. Перевагою пептидних препаратів є низька ймовірність токсичності при введенні навіть у великих дозах, тому що продуктами їх метаболізму є природні амінокислоти, що виконують гомеостатичні функції. Це істотно знижує ймовірність розвитку побічних ефектів. Найбільш перспективним у терапії розладів адаптації є гептапептид, що має анксиолітичну і стабілізуючу активність - синтезований аналог ендогенного регулятору імунітету тафтцину - селанк (Thr-Lys-Pro-Arg-Pro -Gly-Pro). Він має оригінальний механізм нейроспецифічної дії на центральну нервову систему, впливає на обмін моноамінів в емоціогенних структурах мозку (гіпоталамус, діенцефалон, кора півкуль головного мозку), активність мозкових ферментів, таких як тірозін- і тріптофангідроксілаза 25. Анксиолітична і антидепресивна дія селанку пов'язана з регулюванням на рівні геному синтезу і метаболізму норадреналіну, серотоніну і енкефалінів. Це стабілізує процеси збудження і гальмування в головному мозку і підвищує стійкість нейронів кори головного мозку до функціональних навантажень високої інтенсивності 26. Таким чином, загальний вплив регуляторного пептиду демонструє нейрометаболічну, анксиолітичну, психостимулюючу, протиастенічну дію і нормалізує показники психічної активності 27, що дозволяє його застосовувати в терапії психогенних розладів адаптації.

Матеріали і методи дослідження

Вивчено поширеність розладів адаптації серед осіб у віці від 21 до 65 років, оглянутих при проходженні профілактичних оглядів. Опитування проводилося з використанням Опитувальника стану здоров'я (PHQ) 28, 29 і Експрес-діагностики стану стресу (ДСС) (К. Шрайнер, 1993). Учасники опитування були розділені на вікові категорії 21-34 років (153 особи), 35-50 років (257 осіб), 51-65 років (167 осіб). Проведено дослідження ефективності регуляторного пептидного препарату у 15 пацієнтів - основна група (ОГ), які пред'являли скарги на відчуття неспокою, або стресу, пов'язаного з роботою або сімейними проблемами; проблеми зі сном; почуття перевантаженості; труднощі в повсякденній діяльності. Кожен пацієнт був поінформований про мету і завдання дослідження, особливості прийому препарату, можливі побічні ефекти терапії і підписав інформовану згоду. Групу контролю (ГК) склало 15 учасників, які були включені в період спостереження - 28 днів і не отримували жодної медикаментозної терапії. Групи були порівнянні по всіх досліджуваних параметрах. Психотерапія, інші медикаментозні і не медикаментозні методи терапії не використовувалися. Клінічне обстеження включало дослідження об'єктивного соматичного та психічного стану, фізіологічні показники. Для уточнення характеру і вираженості порушень психоемоційного статусу використовувався опитувальник за станом здоров'я PHQ 29. Експрес-діагностика стану стресу проводилася за опитувальником ДСС (К. Шрайнер, 1993) Параметри ефективності оцінювалися на проміжному і заключному візиті в порівнянні з початковим станом. Оцінка безпеки терапії проводилася на підставі реєстрації небажаних явищ, аналізу скарг і суб'єктивних симптомів, ступеню їх вираженості. Статистична обробка результатів проводилася з застосуванням пакетів прикладних програм MS Excel, Statistica 6.

Результати дослідження

Результати загального обстеження виявили наступні особливості в різних вікових групах. Так, порушення регуляції в стресових ситуаціях були виявлені у 31,4% учасників групі 21-34 роки, 44,0% учасників віком 35-50 років і у 50,9% у віковій групі 51-65 років, що демонструє порушення стресостійкості пов’язані з віком (Табл.1.).

Параметри / групи 21-34 років, N=153 35-50 років, N=257 51-65 років, N=167
Порушення регуляції в стресових ситуаціях 48 (31,4%) 113 (44,0%) 85 (50,9%)
Середній рівень регуляції в стресових ситуаціях 53 (34,6%) 85 (33,1%) 46 (27,5%)
Високий рівень регуляції в стресових ситуаціях 52 (34,0%) 59 (22,9%) 36 (21,6%)
Таблиця 1. Показники регуляції в стресових ситуаціях в різних вікових групах.

Як представлено в таблиці 1, високий рівень регуляції в стресових ситуаціях мав тенденцію до зниження в старшій віковій групі.

Аналіз даних клінічного обстеження, психоемоційного стану та результатів опитувальника за станом здоров'я PHQ дозволив провести оцінку наявності соматичних симптомів, особливостей харчування, ставлення до вживання алкоголю в досліджуваних вікових групах. Результати скринінгу за даними опитувальника стану здоров'я PHQ представлені в таблиці 2.

Параметри / групи 21-34 років, N=153 35-50 років, N=257 51-65 років, N=167
Слабка вираженість соматичних симптомів 52 (34,0%) 89 (34,6%) 36 (21,6%)
Середня вираженість соматичних симптомів 53 (34,6%) 108 (42,1%) 46 (27,5%)
Висока вираженість соматичних симптомів 48 (31,4%) 60 (23,3%) 85 (50,9%)
Відсутність вживання алкоголю 52 (34,0%) 57 (22,2%) 36 (21,6%)
Вживання алкоголю 48 (31,4%) 88 (34,2%) 46 (27,5%)
Зловживання алкоголю 53 (34,6%) 112 (43,6%) 85 (50,9%)
Відсутність порушень харчування 53 (34,6%) 57 (22,2%) 46 (27,5%)
Переїдання 52 (34,0%) 112 (43,6%) 85 (50,9%)
Висока вираженість порушень харчування 48 (31,4%) 88 (34,2%) 36 (21,6%)
Таблиця 2. Показники стану здоров'я в різних вікових групах.

Не дивлячись на відсутність скарг на момент опитування, згідно з отриманими даними - протягом останніх трьох тижнів у 31,4% учасників (вікова група 21-34 роки), у 23,3% учасників віком 35-50 років і у 50,9% (вікова група 51-65 років), відзначено наявність соматичних (переважно больових) симптомів з частотою, що відповідає високій вираженості. Вживали алкоголь більше двох разів на тиждень з метою зняття напруги, заспокоєння, і з інших причин за останні три тижні - 34,6% учасників у віковій групі 21-34 роки, 43,6% учасників віком 35-50 років і 50,9% у віковій групі 51-65 років. Порушень харчування не спостерігалося лише у 34,6% учасників (вікова група 21-34 роки), у 22,2% учасників віком 35-50 років і у 27,5% (вікова група 51-65 років). Решта відзначали, що мають порушення прийому їжі (переїдання та інше).

Результати даного дослідження продемонстрували поширеність зниження стресостійкості і суб'єктивне погіршення стану здоров'я у всіх вікових групах зі збільшенням до 50,9% у віковій групі 51-65 років. Отримані дані можна порівняти з міжнародними дослідженнями 3, 7-8, 22, 30. Ці дослідження підкреслюють важливість оцінки стану пацієнтів з симптомами розладів адаптації та вибір найбільш безпечної терапії.

Проведено вивчення ефективності дії синтезованого аналога ендогенного пептиду тафтцину (Thr-Lys-Pro-Arg-Pro-Gly-Pro) при терапії симптомів розладів адаптації. Результати дослідження представлені в таблиці 3.

Симптоми Рівень оцінки Початковий стан 14 днів 28 днів
ОГ ГК ОГ ГК ОГ ГК
Соматичні симптоми (больові) групова оцінка (середній бал) 5,1±1,0 3,6±0,8 1,9±0,6* - 1,2±0,5*/** 3,6±0,8
Поширеність симптому в групі 100% 100% 80% - 73% 100%
Порушення харчування групова оцінка (середній бал) 2,3±0,8 2,7±0,7 0,1±0,1 - 0,1±0,1*/** 3,4±0,6*
Поширеність симптому в групі 73% 93% 13% - 13% 100%
Вживання алкоголю групова оцінка (середній бал) 1,3±0,4 1,3±0,4 0,3±0,1 - 0,3±0,1*/** 1,5±0,4
Поширеність симптому в групі 80% 73% 13% - 13% 80%
Таблиця 3. Ефективність терапії синтезованим аналогом ендогенного пептиду в досліджуваних групах. *Примітки: *) достовірні зрушення при p <0,05 у порівнянні з початковим станом; **) достовірні зрушення при p <0,05 у порівнянні з ГК.

Як представлено в таблиці 3, групи були порівнянні з початковим станом. У процесі терапії аналогом ендогенного пептиду тафтцину статистично значущими (при p <0,05) виявилися зміни симптомів в основній групі як в порівнянні з вхідним станом, так і в порівнянні з групою контролю. У групі контролю в свою чергу, в процесі спостереження відзначалося не тільки збереження вхідної симптоматики, але і відзначена тенденція до збільшення переїдання і набору маси тіла (Табл. 3). Середній бал вживання алкоголю в групі контролю склав 1,3 ± 0,4. Через 4 тижні спостереження, кількість осіб, що вживали алкоголь, не змінилася, але збільшилася частота вживання алкоголю і середній бал до 1,5 ± 0,4 (Табл. 3). Через 2 тижні після припинення терапії регуляторним пептидом (аналог ендогенного пептиду тафтцину), зберігалися позитивні ефекти щодо корекції симптомів розладу адаптації в основній групі (Табл. 3). Згідно з отриманими даними, синтезований аналог ендогенного пептиду тафтцину, продемонстрував позитивну активність в регуляції емоційно залежних станів, в тому числі, корекцію симптомів розладів адаптації та виражений посттерапевтичний ефект. Дослідження підтвердило існуючі показання для даного регуляторного пептиду, які включають профілактику ускладнень і відновлення після психоемоційного стресу, профілактику і реабілітацію хронічної втоми, поліпшення загальної працездатності, адаптацію організму до впливу високих інформаційних і екстремальних навантажень, невропатичний больовий синдром.

Висновки

  1. Наявність у синтезованого аналога ендогенного пептиду тафтцину нормалізуючого впливу на активність основних нейромедіаторних систем головного мозку відзначає пластичність його фармакологічних і терапевтичних ефектів.
  2. Виявлено коригуючу дію на соматичні і психічні симптоми розладу адаптації даного аналогу регуляторних пептидів.
  3. Терапевтична мета застосування синтезованого аналогу регуляторного пептиду тафтцину пов’язана зі збереженням психоемоційного здоров'я людини, що зумовлює його роль не тільки в якості терапевтичного, а й профілактичного засобу.

Додаткова інформація

Конфлікт інтересів

Автори заявляють про відсутність будь-яких конфліктів інтересів.

Як цитувати

1.
Verbenko G, Verbenko V. Ефективність аналогів регуляторних пептидів у лікуванні розладу адаптації. PMGP [інтернет]. 08, Лютий 2018 [цит. за 29, Березень 2024];3(1):e030186. доступний у: https://uk.e-medjournal.com/index.php/psp/article/view/86