Психосоматична медицина та загальна практика

Сучасні виклики в системі охорони психічного здоров’я та роль психоедукації у їх подоланні

Марія Шулякова — 2025-12-30

У статті розглядаються ключові проблеми сучасної системи охорони психічного здоров’я, зумовлені соціальними трансформаціями, воєнним контекстом, глобальними кризами та зміною парадигми психіатричної допомоги. Особливу увагу приділено психоедукації як інструменту підвищення стресостійкості населення, зменшення стигматизації психічних розладів, підтримки ефективної реабілітації та профілактики повторних психічних епізодів. Окреслено перспективні напрями розвитку психоедукаційних програм у медичній, соціальній та освітній сферах.

Метою дослідження є теоретико-аналітичне й доказове обґрунтування значення психоедукації в структурі сучасних систем допомоги, а також визначення її потенціалу у зниженні емоційної та соціальної напруги, покращенні прихильності до лікування та попередженні рецидивів психічних порушень. У роботі представлено огляд міжнародних досліджень, що підтверджують ефективність психоедукаційних програм при психотичних, біполярних, тривожних і депресивних розладах, а також показано користь сімейно орієнтованих і цифрових форматів втручання.

Наукова новизна полягає в актуалізації питання масштабування психоедукації в Україні з урахуванням соціально-психологічних наслідків повномасштабної війни, внутрішньої міграції та дефіциту спеціалізованих фахівців. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання психоедукаційних технологій як компонента системної підтримки населення, інструмента раннього втручання та формування стійкості, а також у потенціалі впровадження цих програм у медичні, освітні та громадські інституції на державному рівні.

Ключові слова: психоедукація, система охорони здоров'я, війна, стигматизація, депресія, тривога, ПТСР

Психосоматичні механізми формування емоційної дезадаптації у дітей з онкогематологічними захворюваннями

Андрій Гура — 2025-12-30

Онкогематологічні захворювання у дітей є не лише медичною, а й глибоко психосоціальною проблемою. Тривале лікування, госпіталізація, побічні ефекти хіміотерапії та невизначеність прогнозу створюють високий рівень хронічного стресу. Цей стрес у поєднанні з біологічними та сімейно-психологічними факторами призводить до формування емоційної дезадаптації, яка проявляється тривожністю, депресивними симптомами, соматизацією та поведінковими розладами. Розуміння психосоматичних механізмів цих процесів є необхідним для розробки комплексної психокорекційної допомоги.

Медико-психологічний супровід військових з хронічним болем в умовах реабілітаційних центрів

Олександра Ніколаєва — 2025-12-30

Воєнні дії в Україні зумовлюють безпрецедентне зростання кількості вогнепальних поранень, що становлять 47% від усіх травматичних ушкоджень. Багаторівневе ураження анатомічних структур при високоенергетичній травмі у 68,5% випадків призводить до формування хронічного больового синдрому з супутніми психоемоційними та когнітивними розладами, створюючи патологічне коло взаємопосилення проявів. Ця проблема набуває не лише медичного, а й соціально-економічного значення для розвитку країни.

Резилієнс молоді та сучасні нейротехнології: нові горизонти психологічної підтримки

Валерія Содолевська — 2025-12-30

Повномасштабна війна в Україні спричинила глибокі соціально-психологічні наслідки для покоління молодих українців. Втрата безпеки, досвід втрат, постійне відчуття загрози й невизначеності формують високий рівень стресу та емоційного виснаження серед молоді [1].

У цих умовах особливої уваги набуває поняття резилієнсу – здатності людини адаптуватися до складних обставин, зберігаючи психологічне функціонування та потенціал розвитку [2].

Дослідження показують, що резилієнс не є вродженою рисою, а формується завдяки комбінації когнітивних, емоційних та соціальних факторів [3]. Молодь, яка володіє навичками саморегуляції, підтримує соціальні зв’язки та має усвідомлену життєву мету, демонструє вищу стійкість до стресу [4].

Водночас, сучасна наука пропонує нові технологічні інструменти розвитку стійкості – зокрема, VR-терапію, біо- та нейрофідбек. Ці методи активують фізіологічні механізми саморегуляції, знижують гіперактивацію симпатичної нервової системи та покращують емоційну стабіль [5, 6].

У роботі з молоддю такі технології довели ефективність у зниженні рівня тривоги, покращенні якості сну та концентрації уваги [7, 8].

Отже, поєднання психологічних і нейрофізіологічних підходів створює нові горизонти у сфері психологічної підтримки молоді. Розвиток резилієнсу за допомогою нейротехнологій може стати не лише інструментом профілактики психічних розладів, а й важливим чинником відновлення суспільства після війни.

Ключові слова: резилієнс; молодь; психічне здоров’я; війна; нейротехнології; VR-терапія; біофідбек; нейрофідбек; варіабельність серцевого ритму (HRV); саморегуляція; психологічна підтримка; емоційна стійкість; реабілітація; психофізіологічна адаптація.

Вплив фізичної активності на важкість симптоматики та якість життя пацієнтів із межовим розладом особистості

Анна Серба — 2025-12-30

Актуальність. Межовий розлад особистості (МРО) - один з важких психічних розладів, поширеність якого оцінюється як 1-4% серед загальної популяції й приблизно 20% серед пацієнтів медичних закладів. Тривалість життя в людей з МРО коротше очікуваної приблизно на 20 років. Водночас, жоден з психофармакологічних препаратів не довів свою ефективність і відповідно не був схвалений офіційно для лікування даного розладу в США, Європі або Великобританії. Майже половина пацієнтів не отримують очікуваного ефекту від психотерапії попри наявність широкого вибору підходів. Пошук ефективних терапевтичних методик залишається актуальним в цей час у багатьох країнах.

Мета. Дослідити наявність зв’язку між рівнем фізичної активності (ФА) людини й тяжкістю проявів симптомів межового розладу та впливу фізичної активності на якість життя осіб з МРО.

Методи. Для дослідження було використано три психодіагностичні методики: шкала Borderline Evaluation of Severity Over Time (BEST); Опитувальник Global Physical Activity GPAQ; шкала RAND 36-Item Health Survey (SF-36). Для аналізу результатів було застосовано кількісні методи дослідження. Дослідження було проведено онлайн на платформі Reddit, серед учасників спільноти, що призначена для людей з МРО. В дослідженні взяли участь 112 респондентів, які було розділено на дві групи: до 1 групи ввійшло 89 учасників, які не мали фізичних обмежень; до 2 групи - 23 учасники, які мали обмеження через фізичний стан здоров’я.

Результати. Виявлено наявність статистично значущого позитивного зв’язку (r = 0,208; p < 0,05) між рівнем фізичної активності та балами за підшкалою «Позитивна поведінка» в загальній групі осіб з МРО, незалежно від фізичних обмежень, обумовлених станом здоров’я.

У респондентів 1 групи встановлено статистично значущий позитивний зв’язок між обсягом фізичної активності та балами за підшкалами «Позитивна поведінка» (r = 0,221; p < 0,05) та «Думки та почуття» (r = 0,195; p = 0,0489) шкали важкості симптоматики BEST.

У респондентів 2 групи виявлено статистично значущий негативний зв’язок між рівнем фізичної активності та балами за підшкалами «Думки та почуття» (r = -0.678; p < 0,05) і «Негативна поведінка» (r = -0.724; p < 0,005). Крім того, виявлено статистично значущий негативний зв’язок між рівнем фізичної активності та тяжкістю симптомів захворювання (коеф. Pearson = -0.712; p < 0,05) у таких респондентів.

Також виявлено статистично значущий позитивний зв’язок (r = 0,193; p < 0,05) між показником якості життя за підшкалою «Фізичне функціонування» шкали SF-36 та рівнем ФА за GPAQ для загальної групи.

Обговорення.

Порівняльний аналіз продемонстрував різний характер впливу рівню фізичної активності на загальну тяжкість симптомів та на показники по підшкалах, що оцінюють прояви симптомів, залежно від обмежень у фізичному функціонуванні респондентів. Результат для всіх респондентів незалежно від стану фізичного здоров’я показує, що активний спосіб життя може стимулювати прояви позитивної поведінки. У групі респондентів, які не обмежені в фізичному функціонуванні внаслідок стану здоров’я, активний спосіб життя посилює прояви позитивної поведінки, але водночас посилює прояви негативних думок та почуттів. Найвищий позитивний ефект фізичних вправ було виявлено в групі респондентів, чиє фізичне функціонування значно або частково обмежено внаслідок хвороби. В такому випадку активний спосіб життя знижує не тільки прояв негативних думок, почуттів та негативної поведінки, а й в цілому зменшує загальну тяжкість симптоматики МРО.

Висновки. Зважаючи на те, що активний спосіб життя може сприяти засвоєнню та розвитку здорових навичок та конструктивної поведінки, а в деяких випадках - знижувати прояви негативної поведінки, виглядає доцільним застосування фізичної активності як складової програм психологічного супроводу для людей, що хворіють на МРО, з урахуванням особливостей наявної моделі терапії конкретного пацієнта, а також його очікувань, потреб та стану здоров’я.

Ключові слова: якість життя; межовий розлад особистості; фізична активність; психологічний супровід осіб з межовим розладом особистості.