Психосоматична медицина та загальна практика

Психотерапія на межі епох: конфлікт постмодерну і постіндустріального суспільства як новий виклик для Homo sapiens

Олег Чабан — 2026-06-30

Історія людства знає чимало періодів, коли технологічний розвиток випереджав здатність людини осмислити його наслідки. Винайдення друкарського верстата, парової машини, електрики, антибіотиків, комп'ютера або Інтернету незмінно змінювали не лише спосіб життя, а й саме розуміння людиною себе. Проте вперше за всю історію цивілізації людство опинилося перед феноменом, який здатний не просто виконувати фізичну роботу чи автоматизувати обчислення, а вступати з людиною у діалог, демонструвати ознаки емпатійної взаємодії, адаптуватися до її особистості, аналізувати її переживання і навіть створювати враження психологічної підтримки. Надто глибокий і достовірний конструкт суто людського мозку ставить перед людиною великі питання сутності діяльності та взаємодіяльності самої людини.

Особливості реагування хворих з рекурентним депресивним розладом, які зазнали повторного внутрішнього переміщення, на вплив соціально-демографічних чинників

Ірина Чумакова — 2026-06-30

Мета роботи – визначити складові збільшення психосоціальної вразливості, обумовленої соціально-демографічним статусом, при повторному внутрішньому переміщені хворих з рекурентним депресивним розладом.

На базах центрів психічного здоров’я мм. Луганськ, Рівне протягом 2024-2026 рр. обстежено 150 хворих на рекурентний депресивний розлад (РДР) з них 75 повторно внутрішньо переміщених осіб (ПВПО) та 75 пацієнтів, які не зазнавали переміщення. Методи дослідження: анамнестичний, клініко-психопатологічний (з використанням критеріїв за МКХ-10, міжнародного нейропсихіатричним інтерв'ю M.I.N.I. для досліджень психотичних розладів), клінічний. Дослідження проводили за допомогою напівструктурованого інтерв’ю за відповідними блоками розробленої та апробованої карти обстеження пацієнта (а саме: соціально-демографічний статус (включно освіта, робота, матеріальне забезпечення), сімейний анамнез, родина та соціальні зв’язки) Отримані дані обробляли методами аналітичної статистики з використанням кореляційного аналізу (t-критерій, χ²) за допомогою обчислювальних таблиць Excel 2016 (з пакетом «Аналіз даних»).

Проведений компаративний аналіз соціально-демографічних показників для встановлення соціальних, демографічних, економічних складових психосоціальної вразливості (ПВ), пов’язаної з соціальним статусом хворих на РДР, які зазнали повторного вимушеного переміщення. Серед цих складових ПВ виділено економічні та соціальні предиктори підвищення ПВ та, відповідно, наростання дистресу. Так, встановлено істотне і достовірне зниження рівня задоволення ПВПО з РДР поточними умовами свого життя і проведенням вільного часу на момент обстеження у порівнянні з членами контрольної групи (в 1,47 рази і в 1,36 рази відповідно при p<0,001), що є додатковим фактором ризику формування афективних розладів, а також фактором резистентності відносно антидепресивної терапії. Отримані результати дозволять визначити шляхи оптимізації терапії РДР у ПВПО, прогнозування її ефективності, визначення предикторів високої / низької ефективності лікування.

Ключові слова: рекурентний депресивний розлад, повторне внутрішнє переміщення, психосоціальна вразливість, дистрес, резильєнтність, соціально-демографічні чинники

Суб’єктивна оцінка ефективності проактивного психіатричного супроводу пацієнтів із хронічним болем за шкалою SPAASMS

Азізе Асанова — 2026-06-30

Актуальність. Сучасні підходи до лікування хронічного болю передбачають оцінку не лише інтенсивності больового синдрому, але й ширшого спектра показників, що відображають функціональний стан, психоемоційне благополуччя та суб’єктивне сприйняття результатів лікування самим пацієнтом. У зв’язку з цим особливого значення набуває використання інструментів для комплексної оцінки ефективності мультимодульних програм лікування хронічного болю.

Мета. Визначити вплив проактивного психіатричного супроводу на суб’єктивне сприйняття болю, рівень функціонування та психоемоційний стан пацієнтів із хронічним болем за результатами шкали SPAASMS.

Матеріали та методи. Проведено проспективне когортне клініко-психопатологічне дослідження за участю 302 пацієнтів із хронічним болем, які завершили персоналізовану мультимодульну програму лікування в межах проактивного психіатричного супроводу. Відповідно до психіатрично орієнтованої стратифікації пацієнтів було розподілено на п’ять груп: первинний психічний біль (ППБ1), первинний психофізіологічний біль (ППБ2), змішаний первинний психічний та психофізіологічний біль (ППБ3), вторинний змішаний біль (ВЗБ) та вторинний органічний біль (ВОБ). Діагностику та клінічну верифікацію психічних розладів проводили в межах проактивного персоналізованого психіатричного супроводу згідно з критеріями МКХ-10 із подальшим узгодженням діагнозів відповідно до МКХ-11. Суб’єктивну оцінку болю пацієнтів здійснювали за шкалою SPAASMS до початку лікування та через 12 місяців від початку психіатричного супроводу. Статистичний аналіз проводили в середовищі RStudio. Після перевірки нормальності розподілу за тестом Шапіро–Уілка для аналізу повторних вимірювань застосовували тест Фрідмана (p<0,05).

Результати. Після завершення проактивного психіатричного супроводу в усіх досліджуваних групах встановлено достовірне зниження загального балу шкали SPAASMS (р<0,001). Найбільш виражена позитивна динаміка спостерігалась у групах ППБ1 та ППБ3, де загальний показник шкали зменшився відповідно у 5,7 та 4,2 рази. В усіх групах зафіксовано достовірне зменшення інтенсивності болю, покращення фізичної активності, якості сну та настрою, зниження потреби у додаткових знеболювальних препаратах і частоти звернень за медичною допомогою. Також відзначено зменшення виразності побічних ефектів лікування. Найменша динаміка змін в оцінці болю спостерігалась в групі вторинного органічного болю.

Висновки. Проактивний психіатричний супровід асоціювався з достовірним покращенням суб’єктивної оцінки болю пацієнтами за всіма доменами шкали SPAASMS. Найбільш виражений клінічний ефект виявлено у пацієнтів із первинним психічним болем та змішаним первинним психічним і психофізіологічним болем, що підкреслює значення психопатологічних механізмів у формуванні суб’єктивного досвіду хронічного болю та доцільність інтеграції проактивного психіатричного супроводу у мультимодальні програми лікування.

Ключові слова: хронічний біль, суб’єктивна оцінка болю, SPAASMS, проактивний психіатричний супровід, мультимодульне лікування, психосоматична медицина.

Психологічні особливості проявів тривожності у дітей з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області: порівняльне дослідження

Анастасія Токарчук — 2026-06-30

Актуальність. Хворі, які мають орфанні захворювання, або з вадами розвитку щелепно-лицевої області є особливою категорією пацієнтів через наявні рідкісні спадкові хвороби, які можуть супроводжуються вродженими зовнішніми дефектами розвитку обличчя, голови та шиї. Вони стикаються з надкритичним ставленням до себе, мають складнощі у взаємовідносинах з оточенням та нижчий рівень впевненості у собі порівняно з пацієнтами загального профілю лікарні.

Мета дослідження. Вивчення особливостей розвитку та структури тривожності у пацієнтів з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області у порівнянні з пацієнтами багатопрофільного стаціонару.

Матеріали та методи. У статті представлений аналіз рівня та структури тривожності у пацієнтів з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області у порівнянні з пацієнтами багатопрофільного стаціонару. Дослідження проводилось на базі Державного некомерційного підприємства «Національна дитяча спеціалізована лікарня «ОХМАТДИТ» МОЗ України. В ньому взяли участь 205 пацієнтів віком 6-18 років, середній вік – 12 років. Діти та батьки дали згоду на участь у дослідженні. Їх було поділено на дві групи. Група 1 - пацієнти з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області – 103 особи віком 6-14 років, серед них 49 дівчат та 54 хлопця. Група 2 – 102 пацієнта загального профілю відповідного віку, серед них 57 дівчат та 45 хлопців. За демографічними показниками пацієнти обох груп не статистично відрізнялись. Для дослідження рівнів тривожності використано такі психодіагностичні методи: опитувальник Screen for Child Anxiety Related Emotional Disorders (SCAREDс) – оцінка тривожності (для дітей та підлітків); методика Шкала оцінки соціальної фобії Social Phobia Inventory (SPIN) та Шкала особистісної та реактивної тривоги Спілбергера-Ханіна (STAI). Статистичний аналіз результатів дослідження було проведено із застосуванням критерію Манна-Уітні.

Результати. Встановлено наявність статистично значущих відмінностей між досліджуваними групами за всіма показниками тривожності (p < 0,001). У пацієнтів з орфанними захворюваннями та вадами розвитку щелепно-лицьової області виявлено вищі показники за шкалою SCARED – 52 [47; 58] проти 22 [19,3; 25] балів, за шкалою SPIN – 45 [25; 66] проти 27 [25; 33] балів, а також за показниками реактивної тривожності STAI – 43 [37; 48,5] проти 37,5 [34; 42] балів та особистісної тривожності STAI – 49 [41; 55] проти 41 [36; 44] балів відповідно. Отримані результати свідчать про домінування тривожного компонента у структурі психоемоційного стану пацієнтів першої групи, що проявляється підвищеною чутливістю до соціального оцінювання та труднощами соціальної адаптації. Пацієнти загального профілю характеризувалися переважно помірним рівнем тривожності (37,5 [34; 42] бали за шкалою реактивної тривожності STAI та 41 [36; 44] бал за шкалою особистісної тривожності STAI). Отримані дані можуть бути використані для розробки та вдосконалення програм психологічного супроводу пацієнтів із урахуванням їх індивідуальних особливостей.

Висновки. Високі рівні тривожності, як особистісної, так і соціальної є характерною психологічною особливістю пацієнтів, які мають орфанні захворювання, або зовнішні вади розвитку щелепно-лицевої ділянки. Отримані результати можуть бути використані для розроблення та вдосконалення програм психологічного супроводу з урахуванням індивідуальних потреб цієї категорії пацієнтів.

Ключові слова: тривога, психологічні особливості тривожності, пацієнти з орфанними захворюваннями, пацієнти з вадами розвитку щелепно-лицевої області, діти, психологічна підтримка.

Особливості емоційного вигорання у психологів, що працюють у сфері ментального здоров’я під час війни

Наталія Марута — 2026-06-30

Актуальність. Оцінка стану емоційного вигорання у спеціалістів сфери ментального здоров’я під час війни є вкрай актуальною.

Мета. Оцінити емоційне вигорання у психологів, які працюють у комунальних закладах психіатричної допомоги під час війни.

Матеріали та методи. Включають «Анкету соціодемографічних показників у медичних працівників сфери психічного здоров’я під час війни», методику К. Маслач та С. Джексон (Maslach Burnout Inventory - MBI),методику «Шкала оцінки якості професійного життя» (PROQOL-5), опитувальник для вимірювання вигорання (BAT) (версія, пов’язана з роботою) – 1 частина та 2 частина, опитувальник «Копінг-стратегії» Р. Лазаруса, методи математичної обробки. Обстеження проведено у 39 клінічних психологів та лікарів-психологів під час війни, які працюють у комунальних закладах психіатричної допомоги.

Результати. Встановлено, що у 100,00 % психологів спостерігається синдром емоційного вигорання різного ступеня виразності. Оцінка умов праці під час війни характеризувалася ускладненням умов праці за рахунок збільшення кількості пацієнтів, зростання напруженості, погіршення психологічних умов, погіршення фінансового забезпечення організації робочого процесу. Оцінка професійної якості життя у психологів, показала середній рівень показників за шкалами «Задоволеність співчуттям» та «Вигорання» та низький рівень показників за шкалою «Втома від співчуття/Вторинний травматичний стрес» у більшості обстежених. Визначено неоднозначну роль копінг-стратегії в формуванні емоційного вигорання: неадаптивні копінг-стратегії (конфронтаційний та копінг втеча-уникнення) сприяють підвищенню емоційного виснаження. Адаптивні копінг-сратегії не впливають на зростання емоційного вигорання у психологів. Особливо важлива роль визначена між усіма копінг-стратегіями та редукцією особистісних досягнень, що підкріплюється сильними позитивними зв'язками між цими показниками.

Ключові слова: емоційне вигорання, психологи, війна

УДК 616.89:159.944:159.9-051:355.01