Анотація
Пандемія COVID-19 супроводжується інтенсивним застосуванням різних фармакотерапевтичних підходів, що формує умови поліфармації та значно підвищує ризик міжлікарських взаємодій (Ivasiy R, et al., 2024). Особливу клінічну значущість це має для пацієнтів із опіоїдною залежністю, які перебувають на замісній терапії бупренорфіном та метадоном (Toce MS, et al., 2018).
Бупренорфін має виражений пресистемний метаболізм, тривалий період напіввиведення, що обумовлює можливість лікарських взаємодій і варіабельність відповіді (Pande LJ, et al. 2023). Метадон характеризується вузьким терапевтичним індексом, що обумовлює ризик тяжких небажаних реакцій, включаючи подовження інтервалу QT, пригнічення дихання та гемодинамічні порушення (Zanette M, et al. 2025). У зв’язку з цим оцінка сумісності бупренорфіну та метадону з препаратами для лікування COVID-19 є необхідною умовою підвищення безпеки лікування та профілактики ускладнень.
Методи дослідження
У дослідженні застосовано бібліосемантичний аналіз наукових джерел, а також систематизований аналіз баз даних DrugBank і Liverpool COVID-19 Drug Interactions. Використано аналітичний підхід для оцінки фармакокінетичних і фармакодинамічних механізмів взаємодій, включаючи інгібування та індукцію ізоферментів CYP3A4 і CYP2B6, а також вплив на електрофізіологічні параметри серця. Оцінювалися ризики зміни концентрації бупренорфіну та метадону, виникнення синдрому відміни та розвитку кардіотоксичних ефектів.
Результати
Встановлено, що молнупіравір, фавіпіравір, тоцилізумаб, баріцитиніб, дексаметазон і метилпреднізолон є клінічно сумісними з бупренорфіном та метадоном і не потребують значної корекції дози.
Враховуючі фармакокінетичні особливості бупренорфіну, який метаболізується не тільки CYP3A4, а ще й ізоферментами UDP - глюкуронозилтрансферазами UGT2B7 та UGT1A1 вплив ремдесивіру на концентрацію бупренорфіну незначний. При метадонотерапії призначення ремдесивіру асоціюється з потенційним ризиком значного зростання концентрації метадону, і як наслідок подовження інтервалу QT, особливо у пацієнтів із супутньою кардіальною патологією. Комбінації метадону з макролідами та фторхінолонами характеризуються адитивним кардіотоксичним ефектом, що підвищує ризик розвитку аритмій, що не має місце при прийомі бупренорфіну.
Супутнє застосування пакслевіду на фоні прийому бупренорфіну призводить до збільшення експозиції бупренорфіну та його активного метаболіту (більш ніж на 50%). Це потребує клінічного моніторингу протягом та після припинення прийому пакслевіду, тому що його інгібуючий ефект на CYP3A4 триває щонайменше ще 72 години. При метадонотерапії навпаки застосування пакслевіду може призводити до зниження концентрації метадону в плазмі та розвитку симптомів відміни, що вимагає індивідуального підбору дозування.
Обговорення
Бупренорфін має переважно шлях метаболізму в печінці через глюкуронізацію, що обумовлює значно менші наслідки щодо сумісного призначення лікарських засобів при COVID-19. Отримані результати підтверджують, що метадон має високий потенціал міжлікарських взаємодій, що обумовлено його метаболізмом через систему цитохрому P450 та впливом на серцеву провідність. Особливу увагу слід приділяти комбінаціям, що впливають на QT-інтервал, оскільки вони можуть призводити до розвитку життєво небезпечних аритмій.
Висновки
Бупренорфін має меншу кількість небезпечних взаємодій із лікарськими засобами для лікування COVID-19, та може бути препаратом вибору для замісної терапії в умовах епідемічного розповсюдження коронавірусної інфекції. Одночасне призначення метадону та ремдесевіру потребують регулярного ЕКГ-моніторингу, контролю електролітів, оцінки клінічного стану пацієнтів. Призначення пакслевіду призводить до зниження концентрації метадону, що може спровокувати абстинентний синдром у наркозалежних хворих під час лікування COVID-19.