Особливості самооцінки за результатами методики Дембо-Рубінштейна у пацієнтів з орфанними захворваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області у порівнянні з хворими багатопрофільної лікарні

Анотація

Актуальність. Пацієнти з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області є особливою категорією через рідкісні спадкові хвороби, які супроводжуються вродженими дефектами обличчя, голови та шиї. Вони можуть стикатись з критичним ставленням до себе, мати складнощі у взаємовідносинах з оточенням та нижчий рівень впевненості у собі порівняно з пацієнтами загального профілю.

Мета дослідження. Вивчення особливостей самооцінки пацієнтів з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області у порівнянні з пацієнтами багатопрофільного стаціонару.

Матеріали та методи. Дослідження проводилось на базі Державного некомерційного підприємства «Національна дитяча спеціалізована лікарня «ОХМАТДИТ» МОЗ України. У дослідженні взяли участь 205 пацієнтів віком 6-18 років, середній вік – 12 років. Діти та батьки дали згоду на участь у дослідженні. Їх було поділено на дві групи. Група 1 - пацієнти з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області – 103 особи віком 6-14 років, з них 49 дівчат та 54 хлопця. Група 2 -   102 пацієнта загального профілю відповідного віку, з них 57 дівчат та 45 хлопців.  За демографічними показниками пацієнти обох груп не статистично відрізнялись. Для  дослідження самооцінки використано методику Дембо-Рубінштейн.

Результати. За результатами дослідження визначено, що середнє значення самооцінки за методикою Дембо-Рубінштейн у групі 1 складає 40,7 балів, у групі 2  – 49,4 бали. Тобто в групі 1 спостерігалась  занижена самооцінка, а в групі 2 -  адекватної. Занижена самооцінка в групі 1 може бути зумовлена впливом низки зовнішніх факторів та сформованих у результаті цього особистісних якостей.  За шкалою «Характер» медіанний показник у групі 1 становив 6 балів [6; 7], у групі 2 – 8 балів [6; 9] (p < 0,001). Тобто для пацієнтів першої групи характерним було зниження суб’єктивної оцінки власних особистісних якостей. За шкалою «Здоров’я» у першій групі пацієнтів показник був нижчим порівняно з пацієнтами загального профілю – 6 [6; 7] проти 7 балів [6; 8] (p < 0,001). Такі відмінності є свідченням того, що для пацієнтів групи 1 характерна фіксація на власних фізичних особливостях. Основною причиною є безпосередньо стан їх здоров’я та його вплив на повсякденне життя. За шкалою «Впевненість у собі» у групі 1 визначено, що значення показника складає 6 [6; 7] проти 7 балів [6,25; 8] у групі 2 (p < 0.001). Відмінні результати за даною шкалою свідчать про те, що рівень впевненості у собі пацієнтів першої групи був дещо нижчим. Це може бути пов’язано з їхнім життєвим досвідом та особливостями стану здоров’я. Найбільш  виражена розбіжність між пацієнтами обох груп спостерігалася за шкалою «Краса, зовнішність» - 4 бали [4; 4] у групі 1 проти 8 балів [7; 9] (p < 0.001) у групі 2. Результати демонструють виражену критичну оцінку власної зовнішності та незадоволення нею у пацієнтів першої групи. Це може бути зумовлено наявними особливостями, а також досвідом соціального сприйняття. Окрім цього, значна різниця була визначена за шкалою «Відносини з однолітками»: 4 [4; 4] у   групі 1 проти 7 [6; 8]    групи 2 (p < 0.001).  такий розрив   є свідченням того, що пацієнти першої групи стикаються з труднощами у міжособистісних відносинах з особами свого віку частіше, ніж пацієнти другої групи.

Висновки. Результати дослідження дозволили виявити суттєві відмінності самооцінки пацієнтів з орфанними захворюваннями та з щелепно-лицьовими вадами і пацієнтів загального профілю за методикою Дембо-Рубінштейн. В першій групі спостерігався низький рівень самооцінки, тоді як в  другій групі –самооцінка була адекватною. Також  виявлені статистично значущі відмінності між показниками таких шкал, як «Характер», «Здоров’я», «Впевненість у собі», «Краса, зовнішність» та «Відносини з однолітками». Отримані результати дозволяють обґрунтувати необхідність запровадження комплексного підходу до психологічного супроводу  пацієнтів з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області, спрямованого на формування адекватної самооцінки шляхом підвищення впевненості у собі, корекції негативного сприйняття власної зовнішності та розвитку ефективних соціальних навичок із урахуванням значущої ролі сімейної підтримки.

Ключові слова: визначення самооцінки, методика Дембо-Рубінштейн, орфанні захворювання, вади щелепно-лицьової області, психологічний супровід, самооцінка.

Вступ

Пацієнти з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області є особливою категорією через рідкісні спадкові хвороби, які супроводжуються вродженими дефектами обличчя, голови та шиї. Вони можуть стикатись з критичним ставленням до себе, мати складнощі у взаємовідносинах з оточенням та нижчий рівень впевненості у собі порівняно з пацієнтами загального профілю. Це приводить до формування до заниженої самооцінки.

Насьогодні в наукових джерелах питання адаптації дітей з вадами розвитку не достатньо вивчено. В Україні проблемами самооцінки осіб із щелепно-лицьовими вадами розглядалася Р. В. Левандовським (2013), який підтвердив значну поширеність заниженої самооцінки у даної категорії пацієнтів. Закордонні дослідники також приділяли увагу проблемі самооцінки осіб із фізичними вадами [1]. Д. Немчек (2017) підкреслював, що «рівень самооцінки значною мірою відрізняється у осіб із фізичними обмеженнями залежно від їхньої соціальної активності» [2]. Р. Лестарі та М. Фаджар (2021) наголошували, що «соціальна підтримка є важливим фактором формування самооцінки у людей з фізичними вадами» [3]. У свою чергу, Дж. Ю. Мун та Дж.-Х. Кім (2020) зазначили, що «самооцінка має тісний зв’язок із психічним здоров’ям осіб з інвалідністю» [4].

Водночас, незважаючи на наявність окремих досліджень, в науковій літературі недостатньо розкрито питання аналізу самооцінки пацієнтів з орфанними захворюваннями та з аномаліями щелепно-лицьової області у порівнянні з хворими загального профілю. Також не висвітленні особливості формування самооцінки, що дозволили б розробити ефективні підходи психологічного супроводу цієї категорії осіб.

Мета дослідження

Вивчення особливостей самооцінки пацієнтів з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області у порівнянні з пацієнтами багатопрофільного стаціонару.

Завдання дослідження

Проаналізувати результати вивчення самооцінки, які були отримані за методикою Дембо-Рубінштейн у пацієнтів з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області; порівняти показники самооцінки та визначити статистично значущі відмінності між вказаною групою та хворими багатопрофільної лікарні; виявити особливості формування самооцінки у вказаних груп пацієнтів.

Робота проводилась у рамках дисертаційної роботи на здобуття ступеня доктора філософії аспіранта кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичногоуніверситету імені О.О. Богомольця на тему: «Групова комунікативна психокорекція стигматизації дітей з орфанними захворюваннями та візуальними вадами розвитку»

Матеріали та методи

Дослідження проводилось на базі Державного некомерційного підприємства «Національна дитяча спеціалізована лікарня «ОХМАТДИТ» МОЗ України. У дослідженні взяли участь 205 пацієнтів віком 6-18 років, середній вік – 12 років. Діти та батьки дали згоду на участь у дослідженні. Їх було поділено на дві групи. Група 1 - пацієнти з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області – 103 особи віком 6-14 років, з них 49 дівчат та 54 хлопця. Група 2 - 102 пацієнта загального профілю відповідного віку, з них 57 дівчат та 45 хлопців. За демографічними показниками пацієнти обох груп не статистично відрізнялись. Для дослідження самооцінки використано методику Дембо-Рубінштейн [5]. Встановлено, що вибірка має ненормальний розподіл показників, що було підтверджено результатами перевірки на нормальність (за критерієм Шапіро-Уїлка), у зв’язку з чим для статистичного аналізу було застосовано непараметричний U-критерій Манна-Уітні [6].

Результати дослідження та їх обговорення

За результатами дослідження визначено, що середнє значення самооцінки у групі 1 складає 40,7 балів, у групі 2 – 49,4 бали. Тобто в групі 1 спостерігалась занижена самооцінка, а в групі 2 - адекватної. Занижена самооцінка в групі 1 може бути зумовлена впливом низки зовнішніх факторів та сформованих у результаті цього особистісних якостей.

Частка пацієнтів з низькою самооцінкою у першій групі склала 99%, у другій – 4%. Такі відмінності є суттєвими, що може свідчити про вплив специфіки захворювання на психологічний стан пацієнтів та їхнє самосприйняття. Зокрема, виражені зовнішні відмінності та необхідність тривалого лікування можуть формувати невпевненість у собі, що, у свою чергу, відображається на рівні самооцінки. У пацієнтів загального профілю, навпаки, відсутність подібних факторів сприяє формуванню більш стабільного та позитивного ставлення до себе.

Для порівняння результатів за методикою Дембо-Рубінштейн для обох груп було проведено статистичний аналіз з використанням критерію Манна-Уітні. Його результати наведені в таблиці 1.

Table 1. Порівняння груп за результатами методики визначення самооцінки Дембо -Рубінштейн

Шкала	Група пацієнтів, Me [Q1; Q3]		p (Манна-Уітні)
	Група 1	Група 2
Характер	6 [6; 7]	8 [6; 9]	<0.001
Здоров’я	6 [6; 7]	7 [6; 8]	<0.001
Впевненість у собі	6 [6; 7]	7 [6.25; 8]	<0.001
Здібності	6 [5; 6]	6 [6; 7]	0.041
Краса, зовнішність	4 [4; 4]	8 [7; 9]	<0.001
Відносини у сім’ї	8 [8; 8]	8 [6; 8]	<0.001
Відносини з однолітками	4 [4; 4]	7 [6; 8]	<0.001
Всього	40 [39; 42]	50 [46; 52]	<0.001

Результати статистичного аналізу продемонстрували, що у групі 1 порівняно з групою 2 виявлено статистично значущі нижчі показники самооцінки за більшістю шкал.

За шкалою «Характер» медіанний показник у групі 1 становив 6 балів [6; 7], у групі 2 – 8 балів [6; 9] (p < 0,001). Тобто для пацієнтів першої групи характерним було зниження суб’єктивної оцінки власних особистісних якостей. Відповідно, вони схильні до більш критичної оцінки рис свого характеру порівняно з пацієнтами другої. Пацієнти з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області частіше занижували оцінку власних якостей. Причинами цього могли бути переживання власної відмінності, соціальний досвід та вплив зовнішніх факторів. Натомість у пацієнтів загального профілю оцінка характеру було вищою та більш стабільною.

За шкалою «Здоров’я» у першій групі пацієнтів показник був нижчим порівняно з пацієнтами загального профілю – 6 [6; 7] проти 7 балів [6; 8] (p < 0,001). Такі відмінності є свідченням того, що для пацієнтів з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області характерна фіксація на власних фізичних особливостях. Основною причиною є безпосередньо стан їх здоров’я та його вплив на повсякденне життя. Вони можуть стикатись із певними обмеженнями у повсякденній діяльності, частими медичними втручання. Це додатково підсилює увагу до власного здоров’я. Також такі умови допомагають формуванню більш критичної оцінки власного фізичного самопочуття та підвищеної тривожності щодо нього. У свою чергу, це впливає на загальне самосприйняття пацієнтів цієї групи та їх самооцінку. У пацієнтів загального профілю показник був вищим. Це свідчить про більш позитивне сприйняття власного здоров’я та меншу фіксацію на можливих недоліках. Вони рідше зосереджуються на фізичних відчуттях і, як правило, оцінюють свій стан як достатньо стабільний, що в цілому сприяє більш адекватному рівню самооцінки.

За шкалою «Впевненість у собі» у групі 1 визначено, що значення показника складає 6 [6; 7] проти 7 балів [6,25; 8] у групі 2 (p < 0.001). Відмінні результати за даною шкалою свідчать про те, що рівень впевненості у собі пацієнтів першої групи був дещо нижчим. Це може бути пов’язано з їхнім життєвим досвідом та особливостями стану здоров’я. Вони частіше сумніваються у власних можливостях і більш обережно оцінюють свої дії та досягнення. Натомість пацієнти загального профілю демонструють вищу впевненість, що відображається у більш позитивному ставленні до себе та своїх можливостей у різних життєвих ситуаціях.

Найбільш виражена розбіжність між пацієнтами обох груп спостерігалася за шкалою «Краса, зовнішність» - 4 бали [4; 4] у групі 1 проти 8 балів [7; 9] (p < 0.001) у групі 2. Результати демонструють виражену критичну оцінку власної зовнішності та незадоволення нею у пацієнтів першої групи. Це може бути зумовлено наявними особливостями, а також досвідом соціального сприйняття. Пацієнти загального профілю, у свою чергу, оцінюють свою зовнішність більш позитивно, що відображається у вищих показниках за цією шкалою. Суттєвий вплив на формування самооцінки у першій групі здійснює саме зовнішній вигляд, що підтверджують отримані результати.

Окрім цього, значна різниця була визначена за шкалою «Відносини з однолітками»: 4 [4; 4] у групі 1 проти 7 [6; 8] групи 2 (p < 0.001). такий розрив є свідченням того, що пацієнти першої групи стикаються з труднощами у міжособистісних відносинах з особами свого віку частіше, ніж пацієнти другої групи. Крім того, такі труднощі негативно впливають на рівень їх самооцінки. Ймовірно, одним із факторів заниженої самооцінки пацієнтів з пацієнтів з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області є негативний вплив з боку однолітків, які можуть проявляти недостатню толерантність, уникати спілкування або демонструвати упереджене ставлення. Це призводить до зниження відчуття прийняття у соціальному середовищі та формує відчуття ізольованості. У пацієнтів загального профілю спостерігалися нормальні показники за цією шкалою. Тобто їх взаємини з однолітками є більш гармонійними, що сприяє підтримці їхнього емоційного стану та формуванню більш високої самооцінки.

Аналізуючи результати за шкалою «Здібності», можна зазначити, що за цим показником різниця є менш вираженою: 6 бали [5; 6] у групі 1 проти 6 балів [6; 7] у групі 2 (p = 0.041). Виявлені відмінності дозволяють припустити, що пацієнти з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області характеризуються заниженою оцінкою власного потенціалу. Таке ставлення може проявлятися у невпевненості щодо реалізації своїх можливостей, сумнівах у власних навичках і схильності недооцінювати власні досягнення. Також подібне сприйняття може впливати на рівень мотивації до діяльності та бажання брати участь у нових видах активності.

Результати за шкалою «Відносини в сім’ї» : у групі 1 складали 8 балів [8; 8] проти 8 балів [6; 8] у групі пацієнтів 2 (p < 0.001). Порівняно з іншими шкалами пацієнти першої групи навпаки продемонстрували кращі значення. Це, у свою чергу, свідчить про те, що вони проявляють стабільно високу оцінку сімейної підтримки та позитивно сприймають родинні відносини. Також сімейна підтримка відіграє важливе значення у стабілізації їх самооцінки, що дозволяє зменшити вплив негативних зовнішніх чинників та підтримувати емоційну рівновагу.

В цілому, здобуті результати свідчать про те, що зниження самооцінки у пацієнтів з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої областівадами має системний характер. Найбільш виражені відмінності було виявлено у сферах зовнішності та соціальної взаємодії. Разом з тим, сімейне середовище є важливим компенсаторним ресурсом психологічної підтримки для таких пацієнтів.

З клінічної точки зору превалювання цих факторів свідчить про необхідність спрямування психологічної роботи насамперед на корекцію сприйняття зовнішності, підвищення впевненості у собі та розвиток навичок соціальної взаємодії. У терапевтичній практиці це може реалізовуватись через індивідуальну психологічну підтримку, роботу з когнітивними установками, а також залучення сім’ї як ресурсу стабілізації емоційного стану та самооцінки.

Висновки

Результати дослідження дозволили виявити суттєві відмінності самооцінки пацієнтів з орфанними захворюваннями та з щелепно-лицьовими вадами і пацієнтів загального профілю за методикою Дембо-Рубінштейн. В першій групі спостерігався низький рівень самооцінки, тоді як в другій групі –самооцінка була адекватною. Також виявлені статистично значущі відмінності між показниками таких шкал, як «Характер», «Здоров’я», «Впевненість у собі», «Краса, зовнішність» та «Відносини з однолітками». Отримані результати дозволяють обґрунтувати необхідність запровадження комплексного підходу до психологічного супроводу пацієнтів з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області, спрямованого на формування адекватної самооцінки шляхом підвищення впевненості у собі, корекції негативного сприйняття власної зовнішності та розвитку ефективних соціальних навичок із урахуванням значущої ролі сімейної підтримки.

Перспективи подальших досліджень полягають у розширенні вибірки та поглибленому вивченні динаміки самооцінки пацієнтів з орфанними захворюваннями та з вадами розвитку щелепно-лицевої області з урахуванням вікових особливостей, тривалості захворювання та етапів лікування. Доцільним є також дослідження ефективності різних форм психологічного супроводу, зокрема індивідуальних і групових програм корекції самооцінки, а також розробка та впровадження комплексних психокорекційних програм, спрямованих на підвищення рівня самоприйняття та соціальної адаптації таких пацієнтів. Результати дослідження є теоретичним підґрунтям для розробки методів психологічного супроводу даних пацієнтів, які у перспективі будуть запроваджені у терапевтичну практику.