Перейти до головного Перейти в головне навігаційне меню Перейти на нижній колонтитул сайту
Опубліковано: 2017-03-28

Синдром емоційного вигорання у лікарів онкологічного профілю та шляхи його подолання

Національний медичний університет імені О. О. Богомольця
oncologists oncology psychological help psychooncology burnout MBI-HSS depersonalization physician лікарі онкологи онкологія медико-психологічна допомога психоонкологія емоційне вигорання MBI-HSS деперсоналізація

Анотація

Актуальність. Зміни, спричинені вигоранням, мають несприятливі наслідки для здоров’я та професійної діяльності спеціалістів, що обумовлює потребу у підтримці та забезпеченні медиків необхідними знаннями та вміннями протидіяти професійному стресу.

Матеріали та методи. За допомогою опитувальника MBI-HSS було проведено психологічне обстеження 41 лікаря-онколога з метою виявлення проявів емоційного вигорання.

Результати. Вираженість емоційного виснаження серед онкологів становила – 14,8±9,9 балів, деперсоналізації – 5,1±3,7 балів, оцінки професійних досягнень – 36,4±6,7 балів. Провідними проявами емоційного вигорання у лікарів-онкологів є відчуття емоційної спустошеності, тривога, зниження настрою, розширення сфери економії емоцій, психоемоційна та особистісна відстороненість, зниження продуктивності праці, незадоволення собою, дистанціювання від пацієнтів та колег. Відмінності у проявах емоційного вигорання поміж лікарів-онкологів терапевтичного та хірургічного профілю обумовлюються специфікою професійної діяльності – функціональними обов’язками та особливостями стану хворих.

Висновок. Розробка та впровадження комплексної програми медико-психологічної допомоги для лікарів, що включає психоосвіту та тренінги з лікувальної взаємодії є одним з практичних рішень проблеми емоційного вигорання в онкології.

Актуальність

Синдром емоційного вигорання – одна з ключових проблем медичної психології щодо психології медичного працівника та лікувально-діагностичної взаємодії. Вигорання формується як стресова реакція у відповідь на жорсткі виробничі та емоційні вимоги; є наслідком надмірної включеності людини у свою роботу та зменшенням часу на сімейне життя та відпочинок [1]. В МКХ – 10 синдром вигорання виділений в окремий діагностичний таксон – Z 73 («проблеми, пов’язані з труднощами керування своїм життям») та кодується Z 73.0 – «вигорання».

Актуальність даної проблеми зумовлена негативними наслідками вигорання, що проявляються у всіх учасників лікувальної взаємодії. У медичних працівників – зниженням продуктивності праці, низькою самооцінкою професійної компетентності, погіршенням фізичного та психічного здоров’я, зміною діяльності, психосоціальними труднощами. У пацієнтів – зниженням якості медичної допомоги, порушенням прихильності до терапії, негативним і недовірливим ставленням до медицини, ятрогеніями, конфліктами з медичним персоналом. Для системи охорони здоров’я загалом – погіршенням якості медичної допомоги, зниженням показників здоров’я населення, відтоком (звільненнями) кваліфікованих працівників, негативним ставленням до медицини загалом.

На формування емоційного вигорання впливають біосоціальні, особистісні, організаційні чинники [2]. До факторів ризику щодо вигорання відносять: молодий вік спеціалістів, також вік працівників понад 50 років, низький та високий фаховий рівень, жіночу стать; такі психологічні характеристики як низька стресостійкість, недостатні комунікативні навики, тривожність, агресивність, сензитивність, домінування пасивних копінг-стратегій; організаційні складові у вигляді значного робочого навантаження, неможливості приймати рішення, конфлікти у колективі, відсутність соціальної підтримки [2,3,4,5,6]. Протективні чинники включають психічну витривалість, високу комунікативну компетентність, навики ефективної протидії стресу, адекватний рівень самостійності у організації робочого часу та виробничих завдань, підтримка колег та керівництва [7,8,9,10]. Вираженість та спектр симптомів вигорання залежать від взаємодії специфіки професійної діяльності та персональних особливостей працівника. Спеціалісти з високим адаптаційним ресурсом здатні витримувати високий рівень професійного стресу, тоді як у працівників, у яких він низький – вигорання може розвиватися і при незначних професійних труднощах.

Загалом синдром емоційного вигорання характеризують [1, 2]:

  • складові: емоційне виснаження, деперсоналізація, відчуття професійної компетентності;
  • фази: напруження, резистенції, виснаження;
  • симптоми: фізичні, емоційні, поведінкові.

Онкологічну практику від інших напрямків соматичної патології відрізняє перебування у тісному контакті та взаємодії з пацієнтами, які переживають виражений хронічний фізичний та психічний екзистенційний стрес [6,11]. Серед лікарів онкологічного профілю високий рівень емоційного виснаження визначається у 15-25% працівників, деперсоналізація - у 4-15%, самооцінка особистісних досягнень - у 30-65% [12].

Чинники професійного стресу лікарів, які працюють в сфері онкології пов’язані з:

  1. Комунікацією та взаємодією з пацієнтами та членами їх сім’ї, що включають: повідомлення «несприятливих новин» хворому та його родичам; спілкування з онкологічними пацієнтами та членами їх сім’ї, які перебувають у стресовому стані та часто виявляють негативні емоції; висока складність спілкування з родиною хворого в «переломних» періодах лікування захворювання (рецидив, продовження хвороби) та на термінальній стадії захворювання.
  2. Характеристиками онкологічної патології як соматичної нозології, які обумовлюють те, що: медичний персонал є «свідком» фізичних та емоційних страждань хворого; складність проблем пацієнта та неможливість їх повністю вирішити (забезпечити повне одужання); прийняття рішень, що суттєво впливають на тривалість та якість життя пацієнта.
  3. Особливостями організації діяльності та вимогами до професійних навиків, а саме: значне робоче перевантаження; високі кваліфікаційні вимоги; необхідність підвищення професійного рівня (курси, конференції, ознайомлення з публікаціями).

Зміни, спричинені вигоранням, мають несприятливі наслідки для здоров’я та професійної діяльності спеціалістів, що обумовлює потребу у підтримці та забезпеченні медиків необхідними знаннями та вміннями протидіяти професійному стресу, зберігати здоров’я та кваліфіковані кадри у системі охорони здоров’я [8, 9, 11].

Мета – проаналізувати прояви синдрому емоційного вигорання у лікарів-онкологів та визначити заходи медико-психологічної допомоги.

Матеріали та методи

У дослідженні брали участь 41 лікар онкологічного профілю (56,1% жінок та 43,9% чоловіків). Учасників опитування було поділено на 2 групи: лікарів хіміотерапевтів та променевих терапевтів об’єднано у групу лікарів-онкологів терапевтичного профілю (ТП, n=24), тоді як лікарів-онкологів, що проводити хірургічне протипухлинне лікування віднесено до групи хірургічного профілю (ХП, n=19). Середній вік опитуваних становив 37,8±6,5 років, стаж роботи варіював від 3 до 18 років.

Для оцінки синдрому емоційного вигорання використано опитувальник MBI-HSS К. Маслач та С. Джексон (Maslach Burnout Inventory-Human Service Survey). За структурою MBI-HSS має 3 шкали, що досліджують складові вигорання: емоційне виснаження, деперсоналізацію та ставлення до професійних досягнень [13]. Емоційне виснаження відображає почуття емоційної спустошеності й утоми, викликане власною роботою. Деперсоналізація включає дистанціювання та розвиток негативного ставлення до своїх колег і пацієнтів. Оцінка особистісних досягнень віддзеркалює самооцінку продуктивності, ефективності, досягнень спеціаліста у професійній діяльності, або виникнення почуття некомпетентності у своїй професійній сфері, усвідомлення неуспіху в ній. Статистична обробка даних проводилася за допомогою MS Excel.

Результати

Вираженість емоційного виснаження серед онкологів становила – 14,8±9,9 балів (14,0±10,9 балів у ТП та 15,8±8,8 балів у ХП), деперсоналізації – 5,1±3,7 балів (відповідно 4,5±4,1 та 5,7±3,1 балів) та оцінки професійних досягнень – 36,4±6,7 балів (37,0±7,2 та 35,7±6,3 балів), табл. 1.

Онкологи Емоційне виснаження Деперсоналізація Самооцінка професійних досягнень
ТП 14,0±10,9 4,5±4,1 37,0±7,2
ХП 15,8±8,8 5,7±3,1 35,7±6,3
Загальний 14,8±9,9 5,1±3,7 36,4±6,7
Таблиця 1.Рівні прояву компонентів вигорання у лікарів-онкологів, бал±σ

У структурі емоційного виснаження 53,7±5,0% припадало на низьку вираженість даної складової, 31,7±4,7% – на середню та 14,6±3,5% – на високу, табл. 2. Низький рівень деперсоналізації виявлено у 63,4±4,8% лікарів, середній та високий відповідно у 31,7±4,7% та 4,9±2,2%. Досить задоволеними своєю професійною діяльністю були 39,0±4,9% онкологів, помірно задоволеними – 36,6±4,8% та незадоволеними – 24,4±4,3% опитуваних.

Компоненти Низький Середній Високий
Емоційне виснаження 53,7±5,0 31,7±4,7 14,6±3,5
Деперсоналізація 63,4±4,8 31,7±4,7 4,9±2,2
Самооцінка професійних досягнень 24,4±4,3 36,6±4,8 39,0±4,9
Таблиця 2.Структура компонентів емоційного вигорання, %±m

Аналіз структури компонентів емоційного вигорання залежно від їхньої спеціалізації виявив ряд відмінностей, табл. 3. У лікарів-онкологів терапевтичного профілю була більшою кількість осіб з низьким рівнем емоційного виснаження (59,1±4,9% у ТП проти 47,4±5,0% у ХП), у лікарів хірургічного – з високим (9,1±3,7% проти 15,8±3,6%), розподіл щодо середньої вираженості складової не відрізнявся (31,8±4,7% проти 36,8±4,8%).

Щодо деперсоналізації у опитуваних з групи ТП також була більшою частка осіб з низьким рівнем даної складової (72,7±4,5% у ТП проти 57,9±4,9% у ХП), у лікарів з групи ХП – середнім (22,7±4,2% проти 42,1±4,9%), тоді як високі показники спостерігалися лише у онкологів терапевтичного профілю (4,6±2,1% проти 0%).

Поміж лікарів-онкологів незалежно від профілю роботи кількість спеціалістів з низькими, середніми та високими показниками особливо не відрізнялася (27,3±4,5% у ТП та 26,4±4,4% у ХП; відповідно 31,8±4,7% проти 36,8±4,8%; 40,9±4,9% та 36,8±4,8%).

Компоненти Низький Середній Високий
ТП ХП ТП ХП ТП ХП
Емоційне виснаження 59,1±4,9 47,4±5,0 31,8±4,7 36,8±4,8 9,1±2,9 15,8±3,6
Деперсоналізація 72,7±4,5 57,9±4,9 22,7±4,2 42,1±4,9 4,6±2,1 -
Самооцінка професійних досягнень 27,3±4,5 26,4±4,4 31,8±4,7 36,8±4,8 40,9±4,9 36,8±4,8
Таблиця 3.Структура компонентів емоційного вигорання залежно від лікувального профілю спеціалістів, %±m

Лише у 22,7% лікарів, що працювали в онкології, всі 3 складові емоційного вигорання були нормативними, тоді як у 4,5% – мали найвищі показники за досліджуваними параметрами.

Обговорення

Провідними проявами емоційного вигорання у лікарів-онкологів були відчуття емоційної спустошеності, тривога, зниження настрою, розширення сфери економії емоцій, психоемоційна та особистісна відстороненість, зниження продуктивності праці, незадоволення собою, дистанціювання від пацієнтів та колег.

Відмінності у структурі складових емоційного вигорання поміж лікарів-онкологів терапевтичного та хірургічного профілю обумовлювалися специфікою професійної діяльності – функціональними обов’язками та особливостями хворих, яких вони лікували. Призначення оперативного лікування в онкології було можливим на ранніх стадіях захворювання, відповідно лікарі-хірурги одними з перших взаємодіяли з хворими та зіштовхувалися з «первинною» психічною реакцією пацієнтів на хворобу. Часто наслідки хірургічного втручання були інвалідизуючими та посилювали дистрес хворих. Хіміотерапевти та радіологи переважно взаємодіяли з пацієнтами, у яких захворювання діагностовано на пізніших стадіях розвитку, що означало гірший прогноз, суттєве зниження фізичного здоров’я, психічні розлади обумовлені не лише психогенними, а й органічними чинниками. Протипухлинне лікування хіміопрепаратами чи опромінення також супроводжувалися вираженими побічними ефектами.

Робота з онкологічними хворими, які перебували у стані психічного стресу, потребувала від лікарів не лише високої медичної кваліфікації, але і ряду психологічних компетенцій. Необхідність у інформації та практичних навиках з питань лікувальної взаємодії виражали 82,9% лікарів-онкологів.

Практичним вирішенням проблеми емоційного вигорання у лікарів, які працюють у сфері онкології, є розробка та впровадження комплексної програми психоосвіти та тренінгів з лікувальної взаємодії. Для лікарів-онкологів є важливим розвиток таких психологічних компетенцій:

  • інформованість щодо психології хворого, медичного працівника, лікувальної взаємодії, психоонкології;
  • здатність розпізнавати прояви психічних порушень, показання до залучення спеціаліста з психічного здоров’я до допомоги хворому;
  • вміння встановлювати та підтримувати достатній для реалізації лікувальних завдань контакт з пацієнтом з урахуванням його індивідуально-психологічних особливостей та психосоціальної ситуації;
  • навики повідомлення діагнозу, несприятливих новин;
  • визначення оптимальної психологічної стратегії спілкування з хворим та його родиною на етапах лікувального процесу, яка б забезпечувала у пацієнта високу прихильність до лікування;
  • комунікативна компетентність: володіння психологічними інструментами контролю за діалогом, вміння у доступній формі донести до хворого важливу інформацію щодо лікування захворювання, мотивувати на застосування до протипухлинної терапії, обґрунтовувати зміни лікувальної тактики згідно з клінічними завданнями, робота з запереченнями, ефективні стратегії вирішення конфліктних ситуацій;
  • навики протидії психічному стресу та зменшення психічного напруження у безпечний для здоров’я спосіб;
  • time-менеджмент;
  • self-менеджмент та розвиток soft-skills.

Висновки

  1. Провідними проявами емоційного вигорання у лікарів-онкологів є відчуття емоційної спустошеності, тривога, зниження настрою, розширення сфери економії емоцій, психоемоційна та особистісна відстороненість, зниження продуктивності праці, незадоволення собою, дистанціювання від пацієнтів та колег.
  2. Відмінності у проявах емоційного вигорання поміж лікарів-онкологів терапевтичного та хірургічного профілю обумовлюються специфікою професійної діяльності – функціональними обов’язками та особливостями стану хворих.
  3. Лікарі-онкологи потребують розвитку не лише медичних, але і психологічних компетенцій, що обумовлено роботою з пацієнтами, які переживають високий рівень психічного стресу.
  4. Розробка та впровадження комплексної програми медико-психологічної допомоги для лікарів, що включає психоосвіту та тренінги з лікувальної взаємодії є одним з практичних рішень проблеми емоційного вигорання в онкології.

Додаткова інформація

Конфлікт інтересів

Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів

Дотримання принципів етики

Проведене дослідження схвалене локальною етичною комісією. Всі обстежені особи надали інформовану згоду на участь в дослідженні

Посилання

  1. Yurieva L. Professyonal’noe vigoranye u medytsynskykh rabotnykov [book]. Kyiv: Sphere; 2004.
  2. Orel V. The phenomenon of "burnout" in foreign psychology: empirical research. Journal of Practical Psychology and Psychoanalysis. 2001;3:76-97.
  3. Koloskova O, Belous TBV. The syndrome of emotional burnout in pediatricians who work at different levels of care. Bukovina Medical Journal. 2013;4(68):79-82.
  4. Nazarenko I. Syndrom emotsiynoho vyhorannya sered medychnykh pratsivnykiv psykhiatrychnoyi sfery [web]. News of medicine and pharmacy. 2011;383.
  5. Pastryk T. Psychological features of emotional burnout in ambulance doctors. Psychological perspectives. 2011;17:86-192.
  6. Sudakova O. Specificity of emotional burnout syndrome in oncologists. Medical Psychology. 2012;4:92-6.
  7. Rasmussen V, Turnell A, Butow P, Juraskova I, Kirsten L, Wiener L, Patenaude A, Hoekstra-Weebers J, Grassi L. Burnout among psychosocial oncologists: an application and extension of the effort-reward imbalance model. Psychooncology. 2016;25(2):194-202.
  8. Russell K. Perceptions of Burnout, Its Prevention, and Its Effect on Patient Care as Described by Oncology Nurses in the Hospital Setting. Oncol Nurs Forum. 2016;43(1):103-9.
  9. Gillman L, Adams J, Kovac R, Kilcullen A, House A, Doyle C. Strategies to promote coping and resilience in oncology and palliative care nurses caring for adult patients with malignancy: a comprehensive systematic review. JBI Database System Rev Implement Rep. 2015;13(5):131-204.
  10. Rath K, Huffman L, Phillips G, Carpenter K, Fowler J. Burnout and associated factors among members of the Society of Gynecologic Oncology. American Journal of Obstetrics Gynecology. 2015;213(6):1001-9.
  11. Vasilyeva G. The effectiveness of correction emotional burnout in oncologists as one of the indicators of quality of care for patients with cancer. Medical perspectives. 2010;15(1):81-3.
  12. Holland J, Breitbart W, Jacobsen P, Loscalzo M, Butow PN, McCorkle R. Psycho-Oncology. Oxford: Oxford University press; 2015.
  13. Maslach C, Schaufeli W, Leiter M. Job Burnout. Annual Review of Psychology. 2001;52:397-422.