В контексті психічного здоров’я військовослужбовців Збройних Сил України нашу увагу привертає висока поширеність порушень сну, які виявляються у 74-92% пацієнтів Запорізького військового госпіталю, які перебувають на етапі стаціонарного лікування. Розроблена на кафедрі психіатрії, психотерапії, загальної та медичної психології, наркології та сексології Запорізького державного медичного університету техніка швидкої аутогенної корекції диссомнічного синдрому є привабливою альтернативою психофармакологічному лікуванню. Представлено проміжні результати клінічної апробації методики у порівнянні з медикаментозним лікуванням, які свідчать про її ефективність щодо регуляції порушень нічного сну та подолання явищ денної сонливості у зазначеного контингенту хворих.
Даний текст є тезами II Науково-практичної конференції «Психосоматична медицина: наука і практика». Описане нижче присвяченоаналізу психофармакологічної та психотерапевтичної корекції диссомнічних порушень у військовослужбовців у порівняльному аспекті.
В контексті психічного здоров’я військовослужбовців (ВС) Збройних Сил України (ЗСУ) нашу увагу привертає висока поширеність порушень сну, які виявляються у 74-92% пацієнтів Запорізького військового госпіталю, які перебувають на етапі стаціонарного лікування. У означених хворих в понад 90% випадків диссомнічний синдром (ДС) виявляється асоційованим з непсихотичними психічними розладами субклінічного та клінічного рівня вираженості (посттравматичним стресовим розладом, реакціями дезадаптації, соматоформними розладами, генералізованим тривожним розладом, неврастенією, психастенічним неврозом тощо), що дозволяє розглядати його як достовірний фактор ризику наявності негативних наслідків для психічного здоров'я. Крім того, порушення сну перешкоджають реагуванню на лікування зазначених вище станів та збільшують ризик їх виникнення або рецидиву, а також, за умови відсутності відновлення нормальної якості сну по завершенні лікування основного захворювання, призводять до погіршення когнітивних здібностей, зниження обсягу та рівня концентрації уваги, перешкоджання якісного виконання бойових завдань, одночасно з алкоголем та психоактивними речовинами з метою аутокурації диссомнії.
Сучасні погляди на лікувальний підхід до порушень сну неорганічного ґенезу враховують нефармакологічні методи корекції безсоння, що вбачається доцільним з огляду на обмеженість арсеналу, перспективи позалікарняного застосування, а також побічні ефекти гіпнотиків та психотропних засобів (зокрема, порушення уваги, координації, чіткості зору та швидкості реакції). Серед найбільш ефективних та безпечних психотерапевтичних методів у клінічних рекомендаціях та наукових публікаціях найчастіше згадуються когнітивно-поведінкова терапія безсоння, метод десенсибілізації і переробки рухами очей, гіпносугестивна терапія тощо. Обмеження до застосування подібних методик на госпітальному етапі пов’язане з відсутністю кваліфікованого персоналу для фахового супроводу, потребою у повторних сеансах, відставленим у часі розвитком ефекту, що в поєднанні з обмеженими термінами стаціонарного лікування ускладнює контроль ефективності методик та їх персоналізоване налаштування. Розроблена на кафедрі техніка швидкої аутогенної корекції ДС, що являє собою модифікацію аутогенного тренування із тілесно-орієнтованим компонентом, вирішує проблемні сторони вищезазначених методів та є альтернативою психофармакологічному лікуванню ДС.
В рамках дисертаційного дослідження, схваленого комісією з питань біоетики Запорізького державного медичного університету, на базі Запорізького військового госпіталю та за письмовою інформованою згодою нами було обстежено 34 діючих ВС ЗСУ, учасників АТО / ООС з ДС, що знаходились на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні. Контингент склали чоловіки віком від 19,4 до 58,1 років. Після огляду психіатра та виявлення диссомнічного синдрому всіх учасників із застосуванням було обстежено клініко-психопатологічного, психодіагностичного методів та запропоновано на вибір медикаментозне та психотерапевтичне лікування порушень сну. Немедикаментозній корекції сну надали перевагу 19 (55,88%) учасників, що були включені до першої групи дослідження (ГД-1). Під час очної консультації з лікарем-психіатром вони отримували психоосвітні рекомендації з виконання гігієнічних умов для нормалізації сна та чітку інструкцію щодо аутогенної корекції ДС, після чого практикували її самостійно упродовж всього терміну стаціонарного лікування. Психофармакотерапію ДС обрали 15 учасників (44,12%), склавши другу групу дослідження (ГД-2). Медикаментозні призначення (бензодіазепіни) здійснювалися штатним лікарем-психіатром. Якість сну в обох групах дослідження оцінювалася за допомогою напівструктурованого клінічного інтерв’ю, Шкали денної сонливості Епворта та Пітсбурзького опитувальника для визначення індексу якості сну двічі - до початку лікування та перед випискою зі стаціонару. Середня тривалість лікування склала 8,20±3,83 доби.
За початковими результатами середні показники тяжкості порушень сну та вираженості денної сонливості не мали суттєвих відмінностей у ГД-1 та ГД-2. За результатами проведеного лікування в обох групах дослідження відзначалось клінічно значуще покращення якості сну як за кількісними, так і за якісними показниками. Так, пітсбурзький індекс якості сну до лікування сягав 11,74±3,12 та 11,79±3,23 у ГД-1 та ГД-2 відповідно. За результатами проведеної корекції його показники знизились до рівня 6,12±3,42 у ГД-1 та 6,04±3,12 у ГД-2. В обох групах знизилась тривалість засинання, частота нічних пробуджень та ранніх підйомів, хоча в ГД-2 відзначалась вища швидкість настання поліпшення сну. В той же час, у ГД-1 середнє значення показнику денної сонливості склав 7,37±4 до початку лікування, та 5,18±3,80 перед випискою, тоді як в ГД-2 рівень денної сонливості відзначався на рівні 7,29±4,25 та 6,68±3,82 до початку і по завершенні лікування відповідно, що також висловлювалося у суб’єктивних відгуках учасників дослідження щодо стану бадьорості (зокрема, відчуття важкості у голові, пригнічення жвавості та уважності протягом дня), чого майже не відзначали учасники ГД-1.
Якщо розглядати ДС як фактор ризику порушення психічного здоров’я, що модифікується, необхідність профілактики, своєчасного виявлення та корекції вже існуючих порушень сну у діючих ВС є важливим завданням клінічної практики. Наявність альтернативного медикаментозному лікуванню аутогенного способу корекції диссомнічних порушень у діючих військовослужбовців на госпітальному етапі має суттєві переваги, як-то: ергономічність, відсутність необхідності звернення за спеціалізованою медичною допомогою, відсутність ризику небажаних фармакологічних взаємодій та пригнічуючої побічної дії на центральну нервову систему. З огляду на це, розширення масштабу дослідження та деталізоване вивчення структури і динаміки ДС дозволить вивчити доцільність та перспективи застосування техніки швидкої аутогенної корекції ДС у ВС.